Изменения происходят! Прозвучало мощное заявление — усилили позиции. Страна гудит: настоящая независимость, это работает

Так получилось. Я читал в детстве преимущественно на русском. В семье, во дворе, мы все общались на русском. И сейчас мой словарный запас на русском больше. Книги я пишу на русском. Я все еще думаю на русском, пишет инвестиционный банкир Сергей Фурса в Фейсбук.

Далее приводим в оригинале.

Так получилось. Этого не изменить.

Но я никогда не чувствовал себя ущемленным русскоговорящим. Я радостно хожу в кино, где в последнее время к счастью все фильмы только с украинской озвучкой. Да она просто лучше. И это не ущемляет моих прав.

І я дуже радий, що сьогодні вступає в силу ще один закон, який посилює позиції української мови. Тому що це про майбутнє. Тому що це про справжню незалежність. Незалежність мислення і незалежність інформаційного простору від імперської Росії.

Я не люблю пафосних слів про мову. Взагалі не люблю пафосних слів. Але я раціональний цинічний фінансист. І я розумію, що не можно боротися з країною агресором і жити інтересами цієї країни. Так не працює. Тому чудово, що є мовні квоти. Тому чудово, що молодь переходить на українську.

І так, це довгий процес. Я знаю, що люблять дивитися українці в YouTube. Ми все ще дуже залежні ментально від Росії і «русского мира». Але це природньо. І одного дня більшість кумирів молоді не буде мати відношення до Росії. Та й зараз їх відсоток вже значно менший, ніж був 20 чи 10 років тому.

Коли ми святкували випускний зі школи ми йшли і співали. І співали в тому числі радянській гімн. Не тому, що ми були за радянський союз. Просто це був 1999 рік. Брат-2. І ми все ще були напів радянські. І це було просто нормально. Для нас тогочасних.

Коли ми випускалися з університету ми святкували і співали гімн України. А пройшло всього 6 років. Ці зміни відбуваються. І те, що ми дивимось і на якій мові спілкуємось, затримує ці зміни чи прискорює їх.

І я за те, щоб зміни йшли швидше. Щоб суспільство відривалося від радянської пуповини. Від того, чим живе зараз Росія. А для цього як мінімум потрібно жити у своєму інформаційному просторі. Так, і у нас тут вистачає своїх Дубінських. І це не буде швидким шляхом. Але його треба пройти.